Потяг і попутчики

Іменний фірмовий потяг №81/82 Київ-Ужгород "Десна" досить приємний — зручні нові вагони з кондиціонерами. Єдина проблема що по дорозі назад в трьох вагонах кондиціонери не працювали і всі варилися. В нас в цьому потязі був цікавий попутчик — англієць, що живе 5 років в Україні; йому тут значно краще аніж там — зарплата вища ніж у Англії, а витрати менші, він тут кайфує. Загалом дуже цікавий дядько, працює архітектором, завідує сайтом общини англійців в Україні (близько 5000 користувачів), веде журнал про казино і має 20% акцій казиношної компанії (слот-ігри). Я по приїзді в Київ довго шукав його сайт та журнал, але так і не знайшов, хоча в потязі він все показував онлайн. Цікаво проговорили, корупція в них така ж як і в нас — тільки офіційна. Королеву любить.

Готель Едуард

Дуже гарний готель, чотири зірки — і є за що. Поки-що мабуть найкращий готель, що мені доводилося відвідувати:

чудовий персонал — щодня прибирають, ввічливо спілкуються, вирішують всі проблеми;
смачна кухня — смачно приготовано і красиво подано;
великий та зручний номер — в номері стандарт за 320 грн/день є місце для чотирьох, великий шкаф, супутникове телебачення та кондиціонер — все що треба;
WiFi — головна перевага перед готелем у Опатії (Хорватія), де інтернет або провідний або тільки в холлі;
Басейн на території, безкоштовний для проживаючих в готелі, сауна платна.

Додатковими сервісами на кшталт глажки, прання, виклику таксі не користувався, тому цей аспект розказати не можу.

Екскурсії

Через інтернет ми домовилися про всі екскурсії з місцевою турфірмою карпатиленд. Зустрілися з екскурсоводом Юліанною в готелі, звідки й почали наші походи.

Екскурсія містом

Ось ця чудова, але слабо відремонтована споруда побудована хитрістю: в Ужгородської влади не було нормальних приміщень для діяльності, а дуже хотілося. Грошей на будівництво не вистачало, тому вони знайшли багатого інвестора — греків. Вони, бажаючи посилити свій вплив у регіоні, побудували новий кам'яний чотириповерховий будинок і розмістили у ньому свою греко-католицьку общину. Влада ж отримала там лише одне приміщення. Але з часом, різними методами будівля потихеньку-потихеньку відійшла до рук ужгородських властей повністю.

У цьому приміщенні до радянських часів розміщувалася єврейська синагога, навпроти жив головний раввин, все в них було добре.

Аж поки влада не дала дозвіл побудувати поряд театр. Це викликало обурення збоку євреїв, але вдіяти нічого не змогли. Щоб хоч якось запобігти втручанню світського життя в їхнє релігійне, вони заклали маленький парк між синаогогою і театром. Зараз синагогою володіє міська філармонія, а театр став ляльковим, основний театр переїхав у 1986 році ось в таке приміщення:

Напроти лялькового театру знаходиться перший ужгородський готель і заодно бордель, де навіть зробили спеціальний гусарський в'їзд для вершників. Зараз це школа богослов'я ім. Кирила та Мефодія.

Тут же поруч знаходиться і головна сцена в центрі міста та пішохідний міст. На сцені грають концерти, а з мосту годують рибу, качок і собак (!?). З однієї сторони мосту знаходиться міні-пам'ятник миколайчику, а з іншої — найменша в світі статуя свободи, дуже гарна та ще й з секретом! Ще під мостом проводять щорічну регату ужгородського флоту, але ми на неї не потрапили.

Оновлення: нещодавно на набережній встановили міні-пам’ятник бравому вояці Швейку, також гарний.

Ужгородський замок

Ужгородський замок вже давно в процесі реставрації, відремонтована внутрішня частина замку, міст через рів та частина муру. Подвір'я красиве, є на чому зупинити погляд: Турул що зародив мадярів, розвалини горілої церкви, елемент старої печі (дірка в голові — то димар), Георгій змієборець (поставили американці на подяку за щось там). Всередині замку знаходиться краєзнавчий музей. Серед цікавих експонатів в ньому — оригінальні домашні чугунні пічки. Не можна фотографувати в залі для зброї, співробітниця музею адекватно пояснити таку принциповість не змогла і послала до адміністрації. Стосовно експозиції скажу, що зброя там не особа, а один меч був зовсім без слідів заточки — хіба так буває? І ще одна неоднозначність — це копія древньої арабської карти з позначеним на ній Ужгородом. Оригінал невідомо де, а копія яскарава й кольорова, що теж викликає деякі сумніви в її правдивості. Ще є зоологічний музей з птахами, медведями й жабами, тут все правдиво, але він нічим особливо не цікавий, ну хіба крутий ведмідь.

Мукачівський замок

Мукачівський замок Паланок стоїть на більш-менш одинокій горі про яку ходять чутки немовби її насипали. Особисто я цим чуткам не вірю, оскільки це абсолютно неадекватне рішення з точки зору вкладення людських ресурсів. Сам же замок досить непоганий, підремонтований, все пристойно. Єдине, що кругом телевізійні антени, незрозуміло для чого вони там, тільки фотографії портять. В замку є глибокий 30-метровий колодязь в який кидали качок і вони десь там випливали — думаю що смажених. Також є пам'ятник найвідомішій володарці замку Ілоні Зріні і як це вже прийнято - краєзнавчий музей. Музей абсолютно нулячий — мало експонатів, всі якісь незрозуміло звідки і для чого. Особливо порадувала виставка лиж і спорядження Fisher. На території замку знаходиться стела з мадярським засновником птахою Турул, під стелою вирізьблені обличчя древніх мадярських королів. Є діюча церква, яку ділять між собою різні конфесії. Багато чого є, тільки музею толкового нема.

Санаторій Карпати, бувший маєток Шенборнів

Санаторій Карпати дуже гарний, озеро, зелень, лебеді — абсолютний відпочинок. Тільки гарячої води в крані немає, а так все добре. Цей санаторій — бувший маєток Шенборнів, які там не жили, а тільки приїзджали на полювання. З замком пов'язана цікава історія про подружню зраду: Шенборн поїхав на полювання, а дружина йому в той час зраджувала з гусаром. Коли хазяїн повернувся то застав їх в ліжку, але нікого не прибив, а просто затаїв образу. Це вилилося в чудову люстру, де зображена його жінка з хвостом русалки і рогами оленя.

Водоспад Шипіт

Середньої бурхливості, але всеодно дуже красивий. В принципі нам досить пощастило — нещодавно пройшли невеликі дощі, ми і в дощ не попали і водоспад красивий побачили.Ще одна цікава особливість — з дерев'яних балок споруджують міні-водоспади щоб зменшити загальну швидкість води у руслі, щоб воно менше руйнувалося.

Озеро Синевір

Високогірне озеро, його назва пішла з легенди про кохання Синь і Вір, зараз це два дерев'яні стовпи невідомо ким встановлені, але символізують вони закохану пару Синь і Вір. Глибина озера по словам екскурсовода ніколи не вимірювалась, чому не вимірювалась мені неясно. Воно має вулканічне походження і в ньому відсутні водорості, зате є безліч риби, яка невідомо що їсть і яку заборонено ловити. Озеро потихеньку пересихає з достеменно невідомих причин. Скоріше за все — просто протікає через тріщини у породі. Вхід до озера платний, 10 грн дорослий квиток і 2 грн учнівський. При нас не пустили групу школярів-туристів, які не взяли своїх учнівських посвідчень. Охорона хамувата і не дає чеки.
Повітря там — просто супер! Чисте і приємне. Вода з озера протікає вниз, б'є джерелами, її цілком можна пити.

Джерело Келечин

Газована мінеральна вода, ви колись про таке чули? Ні, це просто фантастика, вона газована витікає прямо із джерела! На смак ледь-ледь сірчана, мутна, залізна. Дуже рекомендую при нагоді відвідати, записуйте: Закарпатська область, Межигірський район, с. Келечин, зупинка біля ближчої купи туристів.

Місцева їжа

Бограч — гострий суп з різним м'ясом, червоним перцем, картоплею та маленькими галушками, дуже смачний, є у всіх меню, але подають його рідко, із 7 відвіданих нами ресторанів він був в наявності тільки в трьох: «Деца у нотаря», придорожня колиба без назви і Астіл (чи якось так). Самий смачний варіант — в Деці.
Деца у нотаря — ресторан-музей, дуже гарний, смішний, все з чудовим почуттям гумору, туди водять екскурсії поїсти і просто подивитись.
Банош в місті не бачили, а от в придорожній колибі він був дуже оригінальний. Подається в двох тарілках, в одній кукурудзяне борошно зварене на козячому сирі з опціональними шкварками, а в іншій — справжня домашня бринза. Смак та запах різкий, але досить цікавий. Гриби в баноші в них не в пошані.

Ціни та продукти

таксі коштує в інтервалах подорожі, є чотири-п'ять стандартних варіантів і загальний по кілометражу: до 2 км — 12 грн, 2-3 км 18 грн і т.д., очікування 5 грн за 10 хв;
супермаркет «Вопак» сумнівний — багато прострочених продуктів або на межі строку придатності;
В магазинах і на розлив є чеське пиво Ежик і Ріхтер (назви можу помилятися) і повний набір українських.

Враження про місцевих жителів

доброзичливість, це тут є, жодних непорозумінь за чотири дні не трапилося. Приклад порозумінь: підхожу в кафе, питаю у продавщиці чи варять у них місцеве пиво? Вона каже ні не варять, я сказав дякую та й пішов собі далі. А вона мене догнала і почала розказувати, де знайти більш поінформований пивний магазин;
роми тут кругом, практично нічого не роблять — тільки ходять і просять милостиню. Я питав в місцевих жителів, чим вони тут займаються, то кажуть, що нічим, що рідко хто працює.

Висновки

Ужгород досить непогане місто, але маленьке, тому більше одного дня на його огляд вам не знадобиться. На водоспад Шипіт та до озера Синевір поїдьте обов'язково, заодно по дорозі відвідаєте Мукачівський замок, санаторій Карпати і супер газовану воду. На це нам в принципі дня також вистачило. Повного тяжкого туристичного дня — з 9:00 до 21:00, 400 км дороги.